Текст и перевод песни "Артем Лоик - Початок" - Артем Лоик

Не знаю з чого почати…
Пишу, тому що не можу
Мовчати і далі по чатам
А тому перо — це заточений ножик
Який мокає чорнило
З яким я тягнусь і читаю під стукіт
Овалу, і поки по сайтам чорнили
Мене я дістав до самої суті!
Де не надумані панчі
Де не підвязані рими!
Де я не раб і не пан чи
Хтось іще там на суспільній драбині
А просто людина зі слухом
Який чує слово, а не лише ноти…
Вибач, що вийшло так сухо
Але піді мною ніколи не мокло!
Я знову про себе, — факоф!
А чому я мушу читати про когось?
— Де Лоїк? — Кричав ваш Фагот…
Він там, де не буде «Танка на майдані Конго»!
Він там, де не буде відносних
Ваши ужимок і ваших гримасок
Пройшли ті часи дев’яностих
Коли я був в захваті від — німої гри «Масок»!
Пройшли ті часи, коли вчив вас і радив
Коли сліпо бився на баттлах…
Не знаю хто я, напевно ваш прадід
Якщо Гіга ваш батя
Лишаю позаду
Всі свої випади і йду до Цербера…
Вчився писати
Шукаючи крайнього, але весь час він кричав мені з дзеркала…
Альбом за альбомом
Все глибше пірнаю
В свою підсвідомість
В свою ненормальність
Де я зневажаю суспільну реальність
Яку я вважаю зенітом ілюзій!
Я в римах свій край ніс, де крайність —
Єдиний мій спосіб потрапити в лузу!
І сховатись від кию назавжди
В руках тих, хто грає тобою і мною…
А всі свої «перли», що нажив
Тобі віддаю і вертаюсь до себе на дно я
Шукати нові
Але вони такі непомітні…
І чую, наступного разу мені
Не вистачить слів, точніше — повітря…
А тому пишу, як в останнє
Моє послання — повстання!
Тим хто стойть не по стайням
I тим хто не вмер живучи по квартирам, по спальням…
І це моє інтро
Розганяє альбом мій неначе вітром!
Я зламав свою душу для вас, —
Ось чому вам розкажуть, що Лоїк — відкритий…
Де танцюють в намисті, за кісточку в мисці
З пустими словами по чартам —
Я знову кружляю на місці
I не знаю з чого почати…
Щоб не вилитіть по ночі
Пустим звуком з вікон…
А тому все повільніше і все змістовніше
З віком…
Не знаю с чего начать
Пишу, потому что не могу
Молчать и дальше по чатам
А потому перо — это заточенный ножик
Который макает чернила
С которым я тянусь и читаю под стук
Овала, и пока по сайтам чернили
Меня я достал до самой сути!
Где не надуманные панчи
Где не подвязаны рифмы!
Где я не раб и не господин ли
Кто-то еще там, на общественной лестнице
А просто человек со слухом
Который слышит слово, а не только ноты
Извини, что получилось так сухо
Но подо мной никогда не мокло!
Я снова о себе, - факоф!
А почему я должен читать о ком-то?
— Где Лоик? — Кричал ваш Фагот
Он там, где не будет «Танка на майдане Конго»!
Он там, где не будет относительных
Ваших ужимок и гримас
Прошли те времена девяностых
Когда я был в восторге от немой игры «Масок»!
Прошли те времена, когда учил вас и советовал
Когда слепо сражался на баттлах
Не знаю кто я, наверное, ваш прадед
Если Гига ваш батя
Оставляю позади
Все свои выпады и иду до Цербера
Учился писать
Ища крайнего, но все время он кричал мне из зеркала
Альбом за альбомом
Все глубже ныряю
В свое подсознание
В свою ненормальность
Где я презираю общественную реальность
Которую я считаю зенитом иллюзий!
Я в рифмах свой край нес, где крайность
Единственный мой способ попасть в лузу!
И спрятаться от них навсегда
В руках тех, кто играет тобой и мной
А все свои "жемчужины", что нажил
Тебе отдаю и возвращаюсь к себе на дно я
Искать новые
Но они такие незаметные
И слышу, в следующий раз мне
Не хватит слов, точнее — воздуха
А потому пишу, как в последний раз
Мое послание — восстание!
Тем, кто стоит не по конюшням
И тем, кто не умер, живя по квартирам, по спальням
И это мое интро
Разгоняет альбом мой как ветром!
Я сломал свою душу для вас, —
Вот почему вам расскажут, что Лоик — открытый
Где танцуют в бусах, за косточку в миске
С пустыми словами по чартам
Я снова кружу на месте
И не знаю с чего начать…
Чтобы не вылететь по ночи
Пустым звуком из окон
А потому все медленнее и все содержательнее
С возрастом